A Letter from Lviv
by Oksana Danchuk
The Letters Page, Vol. 5 comes to you as a collection of translated letters written by authors based in UNESCO Cities of Literature who are, like Nottingham, celebrating ten years of their City of Literature status. We have contributions from Barcelona and Baghdad, from Lviv and Ljubljana, and from many other locations across the globe. Space constraints prevented us from publishing the original, untranslated letters as part of our craft-bound book, so instead we present them here in digital form for your perusal.
This poignant letter comes from Oksana Danchuk and was translated in our print edition by Nina Murray. In her letter, Oksana considers the comfort of the written word in a country facing its fifth consecutive year of war. – Elodie Edwards & Naomi Adam
Дорогі читачі та читачки з Нотінгема!
Мене звати Оксана Данчук, я драматургиня в театрі Лесі у Львові. Зараз команда нашого театру перебуває у відпустці і я вирішила, що це чудовий час, аби написати листа до вас, отримавши таку пропозицію від колег з Нотінгема. Напередодні відпустки, аби відзначити завершення театрального сезону, який називався “Ніжності та тривкості”, наша команда завершила збір на наземний роботизований комплекс для нашого екс колеги, актора, який захищає нас на фронті. Всі ми дуже хвилюємось за нього і ще чотирьох моїх колег, які теж стали солдатами. Ні ніжності, ні тривкості нікому з них не бракує. Триває четвертий рік на фронті, який і загартував і виснажив їх, однак часто на ротаціях, у відпустках вони примудряються ставити вистави, записувати пісні та писати п’єси. Подібні збори на таке обладнання, дрони, автомобілі тощо — невід’ємна частина нашого життя, відколи Росія атакувала нас повномасштабно. Це — практика, до якої долучені багато людей в нашому місті і країні загалом. Кожна родина, кожна інституція чи компанія має когось свого у війську і підтримує його чи її в різні способи. Я настільки пишаюсь нашими людьми, що пишу про це в першому абзаці свого листа, незважаючи на побоювання, що далі ви не продовжите читати. В Україні багато розмов сьогодні, що всі на Заході втомились від нашої війни. Тут — ми не можемо собі цього дозволити.
На щастя, відпустку від театру я маю прямо зараз. Я планую провести її частину у батьків на Волині, на північному заході Україні. Волинь межує з Польщею та Білоруссю. Цей регіон досить віддалений від лінії фронту, але повітряні тривоги там останнім часом звучать майже щодня. Там чудові соснові ліси з чорницями та білими грибами і блакитні озера. А ще непролазні болота. Дехто каже, що завдяки їм росіяни не пішли в наступ по всьому білоруському кордону, а обмежились київським напрямком. Я маю сестру та двох чарівних племінниць і спілкування з ними завжди наповнює мене радістю. Потім разом із друзями ми проведемо кілька днів в Карпатах. Гори почали асоціюватись у мене із безпекою з 2022 року, бо Росії не так просто дістатись своїми ракетами гірських регіонів України, але вона все ще намагається. Все ж таки море я люблю більше. У 2013 році з друзями ми були влітку в Криму. Подорожували затишними бухтами і прибережними містами з наметами і рюкзаками. Чи думали ми тоді, що це наше останнє мирне літо на довгі роки? Чи думали ми, що Крим стане чимось недосяжним? Ні. Ми були юні і безтурботні, а війна здавалась лише страшним спогадом з дитинства наших бабусь і дідусів.
Сьогодні в Україні вже сформувалась нова етика публічності в соціальних мережах. Публікуючи фото з відпусток ми дякуємо за цю можливість нашим захисникам. Самі ж вони не завжди мають таку опцію. Солдати українського війська мають право на 30-и денну відпустку, розбиту на дві частини по 15 днів. Але не завжди вдається нею скористатись. Наприклад, зараз коли в розпалі російський літній наступ по всій лінії фронту, відпустки часто відкладаються. Попри це, я маю надію, що в кінця липня зустрінусь зі своїм другом, талановитим театральним критиком Олексієм, який вже майже рік служить у війську і очікує на свою першу відпустку. Його називають надією української театральної критики, а він керує дроном на лінії фронту. Його позивний Немо. І, повірте, він міг би цікавіше за мене написати про книжки, які він читає (на фронті!) і які має ритуали пов’язані з читанням.
Яка ж відпустка без книжок? Я часто читаю кілька книжок одночасно і, звичайно, п’єси. Нещодавно я, як кураторка Конкурсу україномовних п’єс “Драма.UA” прочитала 148 п’єс, які надійшли від учасників та учасниць цього року. Майже усі вони — про війну, так чи інакше. Цього року Конкурс відбувся вже в десятий раз. І я не можу не думати про те, що, якби Росії вдалося все задумане в 2022, нашого конкурсу п’єс сьогодні просто не було б. Разом із колегами ми вибрали переможця та три найкращі тексти і після відпустки, будемо презентувати їх в нашому театрі. Це було дуже відповідально і трохи виснажливо, тому я не планую читати п’єси у відпустці.
Натомість я маю дві книги, які читатиму в липні.
Перша — “Бомонд на краю імперії” — дослідження про стосунки держави і сцени в Україні часів радянської окупації, яке написала американська історикиня Мейгіл Фавлер. Ця книжка спочатку вийшла англійською мовою у 2017 році і лише зараз її переклали українською. Вона буде цікава для тих людей, які прагнуть більше дізнатись про українське мистецтво та культуру ХХ століття не користуючись при цьому російською оптикою. Авторка багато років досліджує український театр і її погляд ззовні дуже цікавий для мене, людини, яка вже 10 років працює в цій сфері.
Друга книжка — це “Пані та панове” Тері Пратчетта, четверта з серії “Відьми”. Мушу зізнатись, я відкрила для себе книжки Тері Пратчетта лише цього року. Це був кінець якогось напруженого тижня, коли втома і тривожність роблять мій настрій нестерпним навіть для мене самої. Моя колега в театрі, художниця Марта, дізнавшись, що я ніколи не читала Пратчетта, сказала — завтра я принесу тобі файну книжку. Це була “Право на чари”. Відтоді, я насолоджусь кожною книжкою в цій серії і ощадливо дозую сторінки, аби на довше вистачило. Я люблю літературу про магію ще з того часу, як вперше прочитала “Гаррі Поттер і філософський камінь” і все ще твердо вірю, що добро перемагає зло не лише в книжках про магію. Всі ми в Україні в це віримо.
Дякую, якщо ви дочитали цей лист до кінця. Мої думки в ньому стрибають і обривають одна одну, бо таким є сьогодні моє життя: прем’єри в театрі, новини з фронту, конкурси п’єс, відпустка, нічні повітряні тривоги і перебіжки в укриття, щастя бути з близькими і тривога за них, книжки, аби краще зрозуміти реальність, і книжки для того, аби втекти неї. Дякую вашій країні за підтримку, за гідність і сміливість, якими надихається весь світ, продовжуючи допомагати Україні в боротьбі за безпечне і справедливе майбутнє.
Я бажаю вам гарно провести час влітку і, звичайно, багато гарних книжок, яких, без сумніву багато в Об’єднаному королівстві. Я вірю в те, що якби деякі народи читали більше гарних книжок з інших країн, у них було б менше бажання атакувати сусідів ракетами. Я бажаю процвітання вашому місту. Шлю сердечні вітання зі Львова і сподіваюсь на звістку з Нотінгема.
Щиро,
Оксана Данчук
The Letters Page, Vol. 5, which features the English-language translation of the above letter, alongside eight others and an introduction from Jon McGregor, is now available to purchase here.
Featured image credit: Pixabay
theletters.page 